ПРЕДПРИЯТИЕ БЕЗ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

Нерідко буває так, що діяльність на підприємстві тимчасово не провадиться, тобто не здійснюється жодних господарських операцій. Але ця обставина не звільняє підприємство від необхідності подавати звітність. Чи може це робити власник підприємства на громадських засадах? Які форми звітності має подавати таке підприємство?

Власник: він же директор, він же бухгалтер?

Часто трапляється, що нове підприємство, яке щойно зареєструвалося і ще не провадить жодної діяльності, або підприємство, яке здійснювало її раніше, вирішило свою діяльність повністю згорнути, але рішення про ліквідацію наразі не прийняло. На такому підприємстві немає найманих працівників, крім керівника, до обов’язків якого входять лише складання і подання звітності підприємства до контролюючих органів (про те, які форми звітності і куди подавати, — читайте далі у статті).

Більша частина такої звітності міститиме нульові або постійні показники, що не змінюються від періоду до періоду. Оскільки на практиці ці дії потребують небагато часу і зусиль, постає закономірне запитання: як уникнути витрат на оплату праці найманого керівника за виконання цих нескладних обов’язків?

Водночас сам факт нарахування і виплати зарплати незалежно від суми вже потребує якісно нового підходу до складання звітності та істотно збільшує зусилля, потрібні для її складання. Крім того, потрібно регулярно сплачувати до бюджету ПДФО та ЄСВ, нараховуючи (виплачуючи) зарплату керівникові, а це теж потребує певних зусиль, а також коштів, якими потрібно регулярно забезпечувати такі платежі. З цією метою може знадобитися поточний рахунок у банку, що знову ж таки тягне за собою додаткові витрати на його обслуговування.

Чи можна не нараховувати зарплату такому керівникові у подібних обставинах? Відповідь на це запитання є однозначною: ні, не можна. По-перше, керівник є найманим працівником, до обов’язків якого входять складання і подання звітності, а також решта трудових функцій, пов’язаних з управлінням підприємством. По-друге, за виконання трудових функцій найманий працівник повинен отримувати винагороду, право на яку закріплене статтею 43 Конституції і захищається нормами ст. 21 КЗпП, глави VII КЗпП і Закону про оплату праці.

Законодавством України не передбачене припинення виплати зарплати найнятим за трудовим договором керівникам підприємств, діяльність яких не провадиться. Якщо через відсутність діяльності на підприємстві у керівника немає відповідного обсягу роботи, слід розглянути питання про звільнення такого керівника і ліквідацію підприємства. Але якщо керівник все ще виконує будь-які трудові функції з управління підприємством (у т. ч. складає і подає звітність), йому потрібно нараховувати і виплачувати зарплату. Якщо нараховану зарплату не виплачувати, це може кваліфікуватися як злочин, передбачений ст. 175 Кримінального кодексу. Крім того, за наявністю заборгованості із зарплати пильно стежать фахівці ПФУ, які одержують цю інформацію зі звітності страхувальників (про цю звітність — далі у статті). Навіть якщо зарплату не виплачують, цей факт все одно не позбавляє працедавця необхідності сплатити ЄСВ і ПДФО у встановлені терміни. Оскільки для таких платежів у будь-якому разі слід створювати джерело коштів, логічно заразом створити таке джерело і для виплати зарплати керівникові.

Отже, чи може засновник виконувати обов’язки зі складання і подання звітності свого ж підприємства, спираючись на ч. 4 ст. 8 Закону про бухоблік, згідно з якою власник підприємства може самостійно вести бухоблік і складати звітність? Зауважимо, що така форма організації бухобліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких має публікуватися, а також у бюджетних установах. Тому всі положення цього матеріалу не стосуються зазначених підприємств і установ.

Бухгалтерські курси в Києві тел. 098-731-35-00 Гільдія професійних бухгалтерів України

Бухгалтерские курсы в Киеве те. 098-731-35-00 Гильдия профессиональных бухгалтеров Украины

Посаду директора скоротити не можна

Спробуємо відповісти на поставлене вище запитання щодо господарських товариств, зокрема для товариств з обмеженою відповідальністю й акціонерних товариств як для найпоширеніших видів товариств, а також для приватних підприємств.

Згідно зі ст. 83 ЦКУ, юридичні особи можуть створюватися, зокрема, у формі товариств. Товариство — це організація, яку створено шляхом об’єднання учасників. Далі, згідно зі ст. 84 ЦКУ, підприємницькі товариства здійснюють підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку і подальшого його розподілу між учасниками. Тобто учасники господарських товариств можуть і не брати участі у підприємницькій діяльності такого товариства. Їхня мета — отримання прибутку, для чого вони вносять до товариства власне майно, відчужуючи своє право власності на таке майно на користь нової юридичної особи. Таким чином, підприємницька діяльність провадиться учасниками товариства не особисто, а через юридичну особу, яка має право власності на відокремлене майно (ст. 85 ГКУ), свої права й обов’язки, як правило, не пов’язані з правами й обов’язками його власників (статті 91, 92, 94, 96 ЦКУ). Юридична особа є повністю відокремленою від своїх власників, які отримують від її діяльності пасивний (інвестиційний) дохід1 — частку у прибутку.

1 Пасивний дохід — дохід, який не залежить від щоденної діяльності, також див. пп. «а» пп. 14.1.54 ПКУ.

Далі, згідно зі ст. 97 ЦКУ, органами управління товариством є загальні збори учасників та виконавчий орган. Загальні збори встановлюють компетенцію виконавчого органу і його склад (ст. 99 ЦКУ). При цьому зберігають за собою право приймати рішення щодо всіх питань діяльності, у т. ч. переданих до компетенції виконавчого органу (ч. 1 ст. 98 ЦКУ). Деякі питання управління товариством регламентовано також ст. 89 ГКУ. Чи випливає з цих норм, що загальні збори учасників товариства (а тим паче, якщо учасник один і він є фізособою) можуть вести бухоблік і складати звітність?

На думку автора, ні. Функція загальних зборів учасників товариства — це прийняття рішень, а не їх виконання і не здійснення поточної діяльності. Для виконання рішень є виконавчий орган товариства, відокремлений від його учасників, — правління, дирекція, директор тощо. Якщо ж загальні збори учасників товариства повністю беруть на себе функції виконавчого органу, то тим самим створюється ситуація, коли виконавчого органу як такого на підприємстві немає (він зливається із загальними зборами). А це вже суперечить згаданим вище нормам ЦКУ і ГКУ, згідно з якими виконавчий орган у товаристві має бути.

Оскільки виконавчий орган — це не загальні збори учасників, він може складатися із фізичних осіб, які не є учасниками. Отже, виконавчий орган товариства як такий може працювати лише на умовах трудового договору з кожним його членом. До того ж функція з ведення бухобліку і складання звітності — це не прийняття рішень, це трудова функція виконавчого органу, виконання якої має бути оплачене в обов’язковому порядку. У зв’язку з цим, на думку автора, можливі претензії з боку інспекції з праці, мовляв, якщо засновник виконує обов’язки керівника, то є адміністративне правопорушення, передбачене ст. 41 КУпАП (порушення законодавства про працю, яке полягає у тому, що фактичні трудові відносини товариства з керівником не оформлено, і яке може бути розцінене як «інші порушення законодавства про працю»). Хоча на практиці імовірність застосування такого штрафу є незначною, автор все ж таки не рекомендує порушувати трудове законодавство.

Докладніше питання управління підприємством регулює ст. 65 ГКУ. Згідно з ч. 3 ст. 65 ГКУ, власник підприємства повинен призначити керівника для керівництва госпдіяльністю. Отже, жодне підприємство не може існувати без найманого керівника. Все вище згадане є слушним і для приватних підприємств. Визначення цього виду підприємств міститься лише у ст. 113 ГКУ, а норми ст. 65 ГКУ діють для всіх видів підприємств, у т. ч. і приватних.

Додатковим, але вельми переконливим аргументом на користь того, що на будь-якому підприємстві має бути найманий керівник, є приклад підприємства, власники якого — лише юридичні особи. У цьому разі немає жодної альтернативи найманню керівника на умовах трудового договору. Адже жоден із власників не може вести бухоблік такого підприємства, складати і підписувати звітність, бо не є фізичною особою.

Чому ж для тих підприємств, серед власників яких є фізособи, ситуація має бути іншою? Справді, згідно з п. 48.3 ПКУ, податкова декларація серед обов’язкових реквізитів має містити підпис посадових осіб підприємства — платника податків. Власники підприємства — фізичні особи не є його посадовими особами, а юридичні особи не можуть такими бути за своєю суттю. Згідно з пп. 48.5.1 ПКУ, податкову декларацію можуть підписувати або керівник платника податків, або уповноважена особа. Проте, враховуючи п. 48.3 ПКУ, слід пам’ятати, що така особа теж має бути посадовою особою платника податків, а отже, засновник не може вважатися уповноваженою особою з метою пп. 48.5.1 ПКУ. Це може бути, наприклад, заступник керівника, який може працювати лише на умовах трудового договору.

Отже, засновник не може підписувати податкову декларацію, якщо він не є посадовою особою підприємства. Тому, знову ж таки, на будь-якому підприємстві повинен працювати найманий керівник на умовах трудового договору.

Але як тоді розуміти норму ч. 4 ст. 8 Закону про бухоблік, що дозволяє власникові підприємства самостійно вести бухоблік і складати звітність? На думку автора, її дію анулюють норми ЦКУ і ГКУ, які ми щойно проаналізували. Оскільки кодекс має вищу юридичну силу, ніж закон, то цю норму Закону про бухоблік слід поширювати лише на керівника підприємства, який може самостійно складати і подавати звітність. Власник, на жаль, цією нормою скористатися не може.

Таким чином, фізособа — засновник підприємства, якщо вона одночасно здійснює управління своїм підприємством, у т. ч. складає і подає звітність, має оформляти такі відносини у вигляді трудових відносин підприємства і найманого керівника. Тобто такого засновника слід прийняти на роботу на посаду керівника на загальних підставах, а також нараховувати і виплачувати йому зарплату за виконання трудових функцій з управління підприємством.

Мінімальний комплект звітності

А тепер складемо перелік форм звітності, яку має подавати підприємство, що не провадить госпдіяльності та є платником податків на загальних підставах.

Фінансова звітність. Як правило, підприємства, що не здійснюють госпдіяльності, належать до малих підприємств і складають фінзвітність згідно з П(С)БО 25. Фінзвітність подається до органів державної статистики щокварталу згідно з ч. 1 ст. 14 Закону про бухоблік, оскільки згідно з ч. 1 ст. 13 цього самого закону звітним періодом є рік, а проміжна фінзвітність складається щокварталу наростаючим підсумком з початку року. Незважаючи на те що підприємство не провадить діяльності, його фінзвітність завжди міститиме інформацію про статутний капітал, активи, джерелом яких міг бути статутний капітал, про розрахунки із зарплати з найманим керівником і за платежами до бюджету і до ПФУ, а також про витрати на виплату зарплати і надходження коштів для здійснення таких витрат.

Держреєстраторові фінзвітність у складі балансу і звіту про фінансові результати подається щороку до 1 червня року, наступного за звітним періодом, згідно з ч. 3 ст. 14 Закону про бухоблік. Фінансових санкцій за неподання такої звітності не передбачено. Проте неподання такої звітності підпадає під дію ст. 164-2 КУпАП. До речі, держреєстратора не наділено повноваженнями для застосування адміністративного штрафу згідно з цією статтею, оскільки відповідно до ст. 234-1 КУпАП його можуть застосовувати лише органи державного фінансового контролю.

Фінзвітність подається також до органів ДПI згідно з п. 46.2 ПКУ, якщо підприємство є платником податків на загальних підставах. Для непрацюючих підприємств актуальнішим є другий абзац п. 46.2 ПКУ, згідно з яким вони повинні подавати фінзвітність разом із річною декларацією з податку на прибуток. Оскільки вони застосовують П(С)БО 25, така фінзвітність складатиметься лише з балансу і звіту про фінансові результати.

Податкова звітність непрацюючих підприємств включає податкову декларацію з податку на прибуток, яка подається згідно з п. 57.1 ПКУ один раз на рік протягом 60 календарних днів, наступних після закінчення звітного року (пп. 49.18.3 ПКУ). Новостворені підприємства не сплачують авансових внесків з податку на прибуток на підставі абзаців четвертого і п’ятого п. 57.1 ПКУ. Підприємства, які вже досить давно згорнули свою діяльність, також не сплачують авансового внеску через відсутність суми податку на прибуток до сплати за попередній рік. Але якщо така сума ще була, а за підсумками I кварталу наступного року діяльність вже не провадиться, підприємство має право подати податкову декларацію та фінзвітність за підсумками такого кварталу згідно з абзацом сьомим п. 57.1 ПКУ. Після подання такої декларації воно припиняє сплачувати авансовий внесок з податку на прибуток з II кварталу наступного року. Проте тепер у нього виникає обов’язок подати декларацію з податку на прибуток за перше півріччя, дев’ять місяців і рік.

Якщо підприємство зареєстроване платником ПДВ, воно подає відповідну декларацію згідно з п. 203.1 ПКУ.

Податкові декларації щодо решти податків, передбачених статтями 9 і 10 ПКУ, подаються лише за наявності відповідного об’єкта оподаткування. Якщо підприємство не провадить діяльності, воно, як правило, не має і підстав для подання зазначених декларацій. Проте підприємствам, які до припинення госпдіяльності були платниками екологічного податку згідно зі ст. 240 ПКУ, а з нового звітного року вже не планують здійснювати викиди забруднюючих речовин, розміщувати відходи, а також утворювати радіоактивні відходи, слід подати до органу ДПС за місцем розташування джерел забруднення заяву про те, що з нового звітного року вони не мають об’єкта оподаткування екологічним податком (п. 250.9 ПКУ).

Звітність, пов’язана з нарахуванням заробітної плати. Оскільки, як ми вже з’ясували, жодне підприємство не може обійтися без найманого керівника, воно мусить нараховувати і виплачувати керівникові зарплату. У зв’язку з цим має подаватися звітність до Пенсійного фонду за формою додатка 4 до Порядку формування і подання страхувальниками звіту про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 08.12.2010 р. №22-2. Цей звіт подається не пізніше 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

До органу ДПI за місцем реєстрації підприємства щокварталу подається податковий розрахунок за формою №1ДФ, затверджений наказом ДПАУ від 24.12.2010 р. №1020. Розрахунок за ф. №1ДФ подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) кварталу (пп. 46.18.2 ПКУ).

От і всі форми звітності, які має складати і подавати непрацююче підприємство. Проте на сьогодні є інформація про те, що всі форми звітності, пов’язані з нарахуванням зарплати, планується об’єднати в одну форму, яка подаватиметься лише до органів ДПI. Аби не пропустити цього моменту, стежте за нашими подальшими публікаціями.

Нормативна база

  • Конституція — Конституція України.
  • ККУ — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-III.
  • ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
  • ГКУ — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV.
  • КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. №8073-X.
  • ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
  • КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. №322-VIII.
  • Закон про оплату праці — Закон України від 24.03.95 р. №108/95-ВР «Про оплату праці».
  • П(С)БО 25 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансова звітність малих підприємств», затверджене наказом Мінфіну від 25.02.2000 р. №39.

Юлія ЄГОРОВА, «Дебет-Кредит»

Бухгалтерські курси в Києві тел. 098-731-35-00 Гільдія професійних бухгалтерів України

Бухгалтерские курсы в Киеве те. 098-731-35-00 Гильдия профессиональных бухгалтеров Украины

 

Добавить комментарий